(no subject)
(no subject)
(no subject)
Амулет
(no subject)
(no subject)
Парад планет, зима, в приймальні черга.
І чорнокнижник хижий і банькатий
Іще поверхню місячну пощербив.
Хрещена фея розбирає фото
Відьом, принцес, драконів і русалок.
Така у неї бісова робота –
Нікому вже сто років не писала.
Завжди дарунків їй було не шкода,
А особливо для сучасних принців.
Вони такі знесилені – бо школа,
Гуртки, англійська, бац – а вже і тридцять.
Бо їм кохання навіть і не сниться,
Бо скарб і розклад – речі несумісні…
Тому сумна хрещена чарівниця
І плаче часом на щербатий місяць.
Бо не дарує доброту і гордість,
не вчить, як дар її оберігати…
Коли там всіх запрошують у Гогвартс?
Сьогодні сов над містом забагато.
(no subject)
Рунічний знак сталевих вечорів.
Іржа і кров, і золото, і зелень.
Моя душа тепер - гірчичне зерня,
Мій світ старий зайнявся і згорів.
Нова планета хижа і плямиста,
Неначе рись чумацького шляху.
І все втрачає значення і колір,
Та знову їх набуде до весни.
Хвилини, наче ноти, потягни,
Як ті журливі довгі колискові,
І жодної секунди – не рахуй.
(no subject)
Плети мене з полотна, із волових жил,
З фарбованих ікол, бусин, з лози, верби.
Співай мені і вузли у мені в’яжи,
На все, що колись бажав, і колись любив.
Бурхливі річки у нас, та хисткі мости,
У темному лісі чатує на нас біда…
Гірким калиновим соком мене масти,
Мені ароматне вогнище розкладай.
Часи пролетять, залізо візьме іржа,
Фортеці розмиє сіра брудна вода,
Постануть кордони зовсім нових держав,
призначать нові податки нові владарі.
Течуть каламутні ріки в гіркі моря,
Якщо ти захочеш – теж у моря поринь,
Чи вітром холодним стань, чи отак гори –
Як в цих кам’яницях жовті вогні горять.
Співає шаманський бубон до трьох небес.
Нікого ніхто не знає, як я тебе…
Фото Anja
Канал Телеграм - https://t.me/rozpovid
(no subject)
І все-таки світ збирається помирати. Оновлюється, скидає луску іржаву. Тасує вітри і війни, тасує втрати, пророцтва, міцні і ледве живі держави… Старій Фатімі так млосно в тіні платанів, їй тихо шепоче вітер «енума еліш»*. Якщо я піду з водою, то ким я стану? Яку ти мені дорогу тепер постелиш?
А хтось безтурботний в небі монетку котить. Євфрат по землі тече і впадає в космос.
*Енума еліш – два перші слова і одночасно – назва вавілонського міфу про створення світу. Буквальний переклад – “коли вгорі”. Енума Еліш розповідає про часи, “коли богів ще не було викликано до життя”.
(no subject)
(no subject)
обвітрених цими проклятими степами,
ця жінка, що в грубці палить його листи
та не палить пам’ять.
Не плач, я не в білій млі, не в краю тіней.
не бачив весни, та вірив: зима мине,
мене забувають ті, хто іще не знав,
та буде весна, для когось прийде весна,
і наші онуки спроможуться нас пізнати.
Ця жінка, немов обложений дикий звір,
мисливці ідуть на звук, заберуть сьогодні…
Оселя її – безхатченкам і траві,
в душі її – вогнепальні і ножові,
у очах – безодня.
Чекайте, прийдуть по вас, як по нас ішли,
по душі, тіла, по шеляги і лахміття.
В порожніх дворах бур’ян, кропива, полин,
у сільраді мітинг.
І пустка іде, і мовчки ідуть до сну,
і зрячі дивитись сміють лише спідлоба.
Нічого ніхто ніколи не повернув,
ні зошита, ні вірша, ні оту весну,
хоч труну його б, а…
А всім, хто від них родився, тремтить, як нерв,
болюче: “Мене нема, та зима мине”.
Зима не минає, рідко вогні горять.
Скликає до себе звір молодих звірят,
навчає безглуздій пісні: “Зима мине”.
Не зрадь її, каже, не забувай, і не…
Ми всі із таких страшних, безпросвітних нетрів,
і нам промінець проклюнувся…промінець!
(no subject)
(no subject)
Тече вона вся у втоми кислотний розчин.
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь,
Чи втечу, чи шлях додому, чи хоч би прощу».
Холодна роса – на трави, стежки, покоси.
Літають вві сні і легко зітхають діти.
Вона над собою чує глибокий космос,
В собі відчуває темний космічний вітер,
Пісок нетривких і вічних тибетських мандал,
Мовчання старих покинутих космостанцій.
Це часто буває з нею. Цього замало.
Робота, родина, діти, сварки, коханці…
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь».
Мовчанка стоїть в ефірі, пливуть комети,
Це небо, далеке небо, могутнє небо,
А ти вигризала зайвий квадратний метр.
Та поки безжальний ранок і день без краю
Іще не прийшли по неї, мов кат і лікар,
Як фенікс, вона спалахує і згоряє,
Шепоче: «Шуліка, боже, або каліка?»
(no subject)
он пишет ЖЭКу и в ООН
еще немного президенту
а те ему пиши еще
(no subject)
але еще менша у дмитра
тому дмитро порше купує
і каже шо хіба то жисть
(no subject)
просвітник викладач дмитро
а ігор їм несе абищо
і що ви думали беруть
(no subject)
(no subject)
Лише ліхтарне маслянисте світло,
Дуби-професори високочолі
І щось там квітло, що там в біса квітло?
Весна пускала пагони і пасма
Зелених верб – і став ставав – болотом,
І била їх пропасниця пропасниць
І марно не давала охолоти.
Іще не літня ніч була цнотлива,
А може просто вдало прикидалась,
А на світанку накотила злива,
А після зливи був пташиний галас,
Трамваї, пошта, чай і круасани,
Задушливі квартири в дві кімнати.
Вони нічого більше не писали,
Вони нічого не хотіли знати.
Дається інше рідко і не всім, і
Ще рідше хто із того має щастя.
Наприклад, ці постворювали сім’ї
і все життя лягали спати вчасно…