(no subject)
May. 2nd, 2017 02:51 pmпод землей просочись ручьем,
под землей – ничье.
На земле запевает лес, на земле – Бельтайн,
( Read more... )
На сайт
В понеділок дощі повертаються в місто Ха,
З понеділка проїзд дорожчає і проліт…
Ти не думай, що це печаль – це така пиха,
Що життя не прожив, а пробився і проштовхав,
Вторгував за лід,
За сушений глід,
У небес, землі,
У тіней, і примар, і у духів сусідніх хат.
Торгував, воював і не байдикував ні дня.
У полях за рікою орду сам-один спиняв.
Бо не вміє ніхто як слід зупинить орди.
Сам собі порятунок, ворог і світлий князь.
В капшуці на руці монети тобі дзвенять.
І чекай біди,
Бо завжди один,
А всі інші – дим,
А можливо і дим – легенда та маячня.
І з тобою в диму і мареві так ідуть
Ті, хто теж за рікою один зупиняв орду.
Ти їх, кожного, як у дзеркалі, впізнаєш.
Хоч отой худорлявий красень, а цей – гладун,
А отой – висихає майже від снів і дум,
Чи малює треш,
Чи рахує кеш,
Та самотній – теж.
Тільки правда, і все, і ніякого закиду.
І куди б ти собі не біг, і куди б не йшов,
Ти завжди назавжди повертаєшся в місто Шо.
Бо на сердці вина, і сум, і рівненький шов.
І нема для них ради в жодному із світів.
Ти не думай, що це пиха – це така печаль.
Бо загиблі приходять, дивляться, і мовчать,
Сподіватись не звикли, вірити – поготів.
В мире все неизменно — горы, пруды, трава, часовые на башнях, сабли и палаши. Мой родной, охряной и ветреный Шегешвар, серой кладкой да белой ниткой неровно шит. Там доселе, наверно, дремлет стальной дракон и купает лицо луна в дождевой воде, и ругаются, и поют у моих окон. Долог день в середине лета и дорог день.
( Read more... )Поднимаюсь однажды к ночи и говорю: «Заполняй поскорей бочонки и темный трюм. Попрощайся, пирушку знатную закати. Затянулся штиль».
И, хотя тебе сладко спится под шум дождя, и такие тебе красавицы вслед глядят, и в порту зацветает нежная алыча, оставляй причал. Потому что у мира подлунного есть секрет: там, откуда уйти нельзя, и уюта нет.
Вот рассвет кипарисам волосы расчесал...
Розовеют причалы, мачты и паруса,
и роса, роса...
Золотятся «Мари», «Луиза», «Святой Хосе».
Все умеют на них смотреть, понимать — не все.
Ты завел себе дом с камином на берегу, экономку — скареду, сплетницу и каргу. Ты завел и привычки, недругов и кота. Только все — не так.
И когда времена не те и моря не те,
Йо-хо-хо остается песенкой в плей-листе.
Йо-хо-хо и такие скрипучие якоря.
Вечера над чужими скалами догорят.
Уходи же в моря-моря,
уходи в моря,
в моря...
Города, что тобой оставлены навсегда —
это самые незакатные города,
там умеют ждать...
Не тоскуй, берегов полно, городов и сел..
Ты же знаешь, придет пора, я начнусь —
и все.