julia_riweth: (Default)
 Амулет
Плети мене з полотна, із волових жил,
З фарбованих ікол, бусин, з лози, верби.
Співай мені і вузли у мені в’яжи,
На все, що колись бажав, і колись любив.
Бурхливі річки у нас, та хисткі мости,
У темному лісі чатує на нас біда…
Гірким калиновим соком мене масти,
Мені ароматне вогнище розкладай.
Часи пролетять, залізо візьме іржа,
Фортеці розмиє сіра брудна вода,
Постануть кордони зовсім нових держав,
призначать нові податки нові владарі.
Течуть каламутні ріки в гіркі моря,
Якщо ти захочеш – теж у моря поринь,
Чи вітром холодним стань, чи отак гори –
Як в цих кам’яницях жовті вогні горять.
Співає шаманський бубон до трьох небес.
Нікого ніхто не знає, як я тебе…
Фото Anja
Канал Телеграм - https://t.me/rozpovid
julia_riweth: (Default)
 Стара Фатіма збирається помирати. І тьмяна її душа, і непевні кроки. Шиплять і згасають зорі в воді Євфрату, в імлі ворохоблять боги і їх пророки, герої, що їх забули міста і люди, бо світ – він такий невдячний, такий великий, що час – борода, спадає йому на груди, що зоряні ріки йому обвивають литки.

І все-таки світ збирається помирати. Оновлюється, скидає луску іржаву. Тасує вітри і війни, тасує втрати, пророцтва, міцні і ледве живі держави… Старій Фатімі так млосно в тіні платанів, їй тихо шепоче вітер «енума еліш»*. Якщо я піду з водою, то ким я стану? Яку ти мені дорогу тепер постелиш?
А хтось безтурботний в небі монетку котить. Євфрат по землі тече і впадає в космос.

 

*Енума еліш – два перші слова і одночасно – назва вавілонського міфу про створення світу. Буквальний переклад – “коли вгорі”. Енума Еліш розповідає про часи, “коли богів ще не було викликано до життя”. 

julia_riweth: (Default)
 Пробіжка суботнім ранком принесла такі новини.
1. Глід викинув ягідки.
2. Ноунейм кохає Анжеліку, про що повідомляє з усією пристрастю блакитної масляної фарби.
3. Путін - хуйло.
4. Рок живий.
Все, крім першого, свідчить про те, що я - раба своїх звичок. Звичка жити здоровим життям у мені приживається вкрай важко, зате звичка читати на парканах в мені невмируща. А відучали ж з того часу, як почала, років з чотирьох!
julia_riweth: (Default)
 Приречена на усе це. Вона із тих,

обвітрених цими проклятими степами,
ця жінка, що в грубці палить його листи
та не палить пам’ять.

Не плач, я не в білій млі, не в краю тіней.
не бачив весни, та вірив: зима мине,
мене забувають ті, хто іще не знав,
та буде весна, для когось прийде весна,
і наші онуки спроможуться нас пізнати.
Ця жінка, немов обложений дикий звір,
мисливці ідуть на звук, заберуть сьогодні…
Оселя її – безхатченкам і траві,
в душі її – вогнепальні і ножові,
у очах – безодня.
Чекайте, прийдуть по вас, як по нас ішли,
по душі, тіла, по шеляги і лахміття.
В порожніх дворах бур’ян, кропива, полин,
у сільраді мітинг.
І пустка іде, і мовчки ідуть до сну,
і зрячі дивитись сміють лише спідлоба.
Нічого ніхто ніколи не повернув,
ні зошита, ні вірша, ні оту весну,
хоч труну його б, а…
А всім, хто від них родився, тремтить, як нерв,
болюче: “Мене нема, та зима мине”.
Зима не минає, рідко вогні горять.
Скликає до себе звір молодих звірят,
навчає безглуздій пісні: “Зима мине”.
Не зрадь її, каже, не забувай, і не…
Ми всі із таких страшних, безпросвітних нетрів,
і нам промінець проклюнувся…промінець!

julia_riweth: (Default)
 Ще ніч не навіки. Ще світ тебе не розчавив.
Борись, наче звір, як дитина у пузі, гупцяй…
Якби не думки, поважні, немов прочани,
Затяті і безпритульні, мов самогубці.
Ми всі трилобіти – і ми, й хто до нас вчащає,
Лише для аналізу радіовуглецевого…
Моря стародавні намиють із нас піщаник,
Швидкі шарлатани наварять из нас плацебо.
А поки іще не настала пора, щоб вимерти,
і поки не стали ми мулом і теплим гноєм..
Нам вільно тікати ще у далекі виміри,
Обрати собі болячку і параною.
Ми всі марнотрати, злі, вередливі діти.
Собі дозволяємо бути і не радіти.
 

 
julia_riweth: (Default)
 Пливе вона вся у смуток, мов риба в невід,
Тече вона вся у втоми кислотний розчин.
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь,
Чи втечу, чи шлях додому, чи хоч би прощу».
Холодна роса – на трави, стежки, покоси.
Літають вві сні і легко зітхають діти.
Вона над собою чує глибокий космос,
В собі відчуває темний космічний вітер,
Пісок нетривких і вічних тибетських мандал,
Мовчання старих покинутих космостанцій.
Це часто буває з нею. Цього замало.
Робота, родина, діти, сварки, коханці…
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь».
Мовчанка стоїть в ефірі, пливуть комети,
Це небо, далеке небо, могутнє небо,
А ти вигризала зайвий квадратний метр.
Та поки безжальний ранок і день без краю
Іще не прийшли по неї, мов кат і лікар,
Як фенікс, вона спалахує і згоряє,
Шепоче: «Шуліка, боже, або каліка?»
julia_riweth: (Default)
 пенсионер олег сутяга
он пишет ЖЭКу и в ООН
еще немного президенту
а те ему пиши еще
julia_riweth: (Default)
 така мала платня у марка
але еще менша у дмитра
тому дмитро порше купує
і каже шо хіба то жисть
julia_riweth: (Default)
 невігласам несе освіту

просвітник викладач дмитро

а ігор їм несе абищо

і що ви думали беруть

 

julia_riweth: (Default)
 стас мріє про палке кохання а віолета про круїз і пхайся в спеку у камбоджу ромео бідний мій тепер
julia_riweth: (Default)
 Між ними справді не було нічого,

Лише ліхтарне маслянисте світло,
Дуби-професори високочолі
І щось там квітло, що там в біса квітло?

Весна пускала пагони і пасма
Зелених верб – і став ставав – болотом,
І била їх пропасниця пропасниць
І марно не давала охолоти.
Іще не літня ніч була цнотлива,
А може просто вдало прикидалась,
А на світанку накотила злива,
А після зливи був пташиний галас,
Трамваї, пошта, чай і круасани,
Задушливі квартири в дві кімнати.
Вони нічого більше не писали,
Вони нічого не хотіли знати.
Дається інше рідко і не всім, і
Ще рідше хто із того має щастя.
Наприклад, ці постворювали сім’ї
і все життя лягали спати вчасно…

julia_riweth: (Default)
 Секта Свідків радянського пломбіру набагато чисельніша за Свідків Єгови. Вони сідають поруч у електричці чи автобусі і навіть не питають вас, чи хочете ви поговорити про це.
julia_riweth: (Default)
Каменная могила - это в чистом виде лсд. Она так вставляет, что можно получить тепловой удар на этих камнях и не заметить. Ну или я такой фанат камней.
Но - при этом в заповеднике нет в продаже воды. Никакой. Нигде. Другие из этого сделали бы золотое дно и три офшора, а там нет - птицам деньги не нужны.
julia_riweth: (Default)
 

Стрічай нас серед заростей і згарищ,

гірка, п’янка, мигдалева богине..

Нікого не женеш ти і не ганиш,

бо кожен вчасно піде чи загине.

В країну смерті, меду і полину

полину.

Як вся вода усім човнам співає,

усе зело співа сухому лугу.

чай стану так - жива чи не жива я -

піщинкою і синім виднокругом.

Старе і хиже небо спересердя -

над тим вогнем, що є і не холоне…

Стрічай, стара покинута оселя

ы полотно примарне і солоне.

Вертаюсь я з походу чи полону,

тепло й не..

Старече сонце кліпає і марить,

прадавня кров пече зачатим щойно.

Знамена всіх століть торкають хмари,

усі птахи всідаються на щогли.

Нема часів. Є щось таке просте,

як всі шляхи зливаються у степ…

Кам’яна могила, червень 2017


julia_riweth: (Default)
 Журналістка сьогодні спитала, чи вважаю я себе сильною жінкою. Вона б і не думала питати, якби хоч раз почула, як я верещу, коли мені трапляється вужик.
julia_riweth: (Default)
 Він не ходить до них і в очі не загляда.
Просто каже: “Іде біда,
приготуйтесь багаті, бідні, святенні, злі,
у далекому і знелюдненому селі,
у містах, де щоночі гвалт, кольоровий дим,
де усе – ворухким, голодним і молодим…
Всі, хто мешкає у будинках оцих типових,
затамуйте подих.
Не питайте, коли скінчиться усе оце,
озирнешся – і станеш психом або мерцем,
не спиняйтесь, будуйте стіни від всього зла,
проти ночі запалюйте вогники без числа,
опирайтесь цій мертвій воді, цій пітьмі глибокій.
зберігайте спокій”.
Так він дивиться крізь юрбу, мов нема юрби,
і нікого, кого б він знав а чи то любив.
Наче місто стає теплішим, а не тісним,
наче чують його ті люди і йдуть за ним.
julia_riweth: (Default)
 Лови світи, прекрасні і нікчемні,
Складай слова, мов звірів-орігамі. 
Усе важливе станеться знічев'я,
Бо люди так рівняються з богами. 
Стебло до неба тягне квітка червня, 
А в небі квітнуть зорі незліченні,
Цю мить не ухопи - і вже прогавив. 
Ідуть життя, немов звірята в руки, 
І блякне марнота і позолота. 
Не стишуй ходу, серце, стукай, стукай, 
весь білий світ за нами стежить потай. 
Бо ти і я - небесні хибодруки
в історії про всякі дивні штуки,
у темряві за вікнами навпроти.
Не думай, як там буде, постривай.. 
Коротка ніч вступає у права.
julia_riweth: (Default)
Це просто свято якесь для мого внутрішнього толкініста.



julia_riweth: (Default)
 Рівно один день Плетиво БЕЗКОШТОВНО. Налітайте, вам подарунок, мені - рейтинг!
julia_riweth: (Default)
 - знаєш, як буває, спочатку вирішуєш лягти раніше, а тоді о третій ночі тобі стають цікавими причини розпаду Австро-Угорської імперії..  
- А вже третя? 
- Друга двадцять. 
- Ще й поспати встигну! 

Profile

julia_riweth: (Default)
julia_riweth

October 2017

S M T W T F S
12 34567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 11:38 am
Powered by Dreamwidth Studios