моторошна замальовка
Коли вони уже випили другу, а кіт, якого звали просто Кіт, схопив зі столу шмат ковбаси і звично утік під довгасту шафку для тарілок і каструль, у дворі знов почалося.
( ненормативна лексика, реальний мрачняк )моторошна замальовка
Коли вони уже випили другу, а кіт, якого звали просто Кіт, схопив зі столу шмат ковбаси і звично утік під довгасту шафку для тарілок і каструль, у дворі знов почалося.
( ненормативна лексика, реальний мрачняк )Казка про два світи
Люблю я пахучу зелень.
Зеленого вітру клекіт.
Зелене вітрило в морі,
коня на горі далекій.
Ворушачи пояс тінню,
сидить на поруччях ночі
зеленоволоса діва -
холодного срібла очі.
Люблю я пахучу зелень,
де місяць циганський плаче.
Її споглядають речі,
вона їх не може бачить.
Федеріко Ґарсіа Лорка
пер. Той, що греблі рве
Море було іржаве, мов батьків ніж, чогось завжди іржавів він, швидко так, небо було сіре, як материна спідниця. Іноді в небі проступала нетривка несмілива блакить, ніжна, очі сестри Баранцевої, Іну. Іноді море трошки сіріло і навіть синіло несильно від тої блакиті, а десь від обрію набігали білі шматки піни, що підстилають кожну хвилю, аби м'якше вона лягала на морське пузо. Та потім все знов ставало — сіре, іржаве. І чорні та сірі камінці під ногами, по всьому пляжу — аж до сірих скель, на яких стояв батьківський дім та ще кілька осель, складених із каменю, накритих настилом з цупкої тканини, назви якої Баранець не знав.
( Read more... )
І раптом наснилось, що сердце моє не болить.
Воно порцеляновий дзвоник в далекім Китаї.
М. Гумільов, пер. М. Горностаєвої.
Це був звичайний Будда з крамниці будд. Дешевий, погано пофарбований, з руками, складеними на пивному пузці, з розмитою посмішкою. Та й крамниця була одна назва — крамниця. Так, кіоск в підземному переході, між автоматом з продажу кави та столиком, де продавались газети — обшарпаним, як та осінь, коли вони зустрілися. Вона й Будда з крамниці будд.
Дзень-дзелень! Коли відчинялось віконечко, співочі вітри, тоненькі трубочки та прозорі риби на синьому мотузочку, коротко подавали голос. Покупці просили будду, нефритові кульки, сандалові палички — та не ті, а оці, дешевші — і посібник з медитації. “З вас десять двадцять”, - дзень-дзелень!
( принюхатись також )Изинкало едно дърво
Едно дърво дафиново
Колко вишно, толку лично;
Коренот му по съ земя,
I ранките му слано море,
Вършенот му в сино небе
(болг.)
Виростало одне дерево,
Одне дерево лаврове.
Як високе, так красиве.
Коріння його в землі,
Віти в солоному морі,
Вершина його в синьому небі...
Лавр став яблунею. Птах та Змій лишились собою...
Ким лишень не було те дерево у дворі за пекарнею. Гримучою вербою за школою Хогвартс, старою вербою в темному лісі, що стерегло сонний Гобітшир, дорогою в небо для Джека Бобового стебла. А ще зорельотом, вітрильником та замком з принцесою. Насправді ж то була просто яблуня, білий налив, обважнілі віти під соковитими білими сонцями. Запах цих яблук був такий запаморочливий, що міг позмагатися з запахами булочок із корицею, які виймала з духовки тітка Сана. Вік ніколи так і не знав, чого вона була Сана, а не Оксана чи Олександра. Просто так було та й по всьому.
( увійти на старе подвір'я )Він розплющив очі о третій ранку. Саме розплющив, а не прокинувся, бо це ж таки різні речі. Третя ранку була на електронному годиннику з хворобливо-зеленими цифрами, який він бачив, не піднімаючи голови; третя ранку була на серці, млява й туманна. Він був увесь — третя ранку і висока пошарпана стеля. Ще три хвилини чи чотири горілиць на пластиковому ослоні, де власне заборонено було лежати — поки сон повільно витікав із скронь та пальців.
( Поринути в той світанок )