Білий налив

Взагалі це обіцяне позаконкурсне оповідання. Але поки що викладаю тут - може ще щось вигадаю...

Изинкало едно дърво
Едно дърво дафиново
Колко вишно, толку лично;
Коренот му по съ земя,
I ранките му слано море,
Вършенот му в сино небе

(болг.)

Виростало одне дерево,

Одне дерево лаврове.

Як високе, так красиве.

Коріння його в землі,

Віти в солоному морі,

Вершина його в синьому небі...

Лавр став яблунею. Птах та Змій лишились собою...

 

Ким лишень не було те дерево у дворі за пекарнею. Гримучою вербою за школою Хогвартс, старою вербою в темному лісі, що стерегло сонний Гобітшир, дорогою в небо для Джека Бобового стебла. А ще зорельотом, вітрильником та замком з принцесою. Насправді ж то була просто яблуня, білий налив, обважнілі віти під соковитими білими сонцями. Запах цих яблук був такий запаморочливий, що міг позмагатися з запахами булочок із корицею, які виймала з духовки тітка Сана. Вік ніколи так і не знав, чого вона була Сана, а не Оксана чи Олександра. Просто так було та й по всьому.

( увійти на старе подвір'я )

(no subject)

 Вместо политоты рекламный блок ЖЖ, внезапно сжалившись, предлагает мне медицинские пугалки. "Что происходит с организмом, когда вы едите яичницу по утрам"...
...организм становится сытым, господа рекламщики.