(no subject)

 Пливе вона вся у смуток, мов риба в невід,
Тече вона вся у втоми кислотний розчин.
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь,
Чи втечу, чи шлях додому, чи хоч би прощу».
Холодна роса – на трави, стежки, покоси.
Літають вві сні і легко зітхають діти.
Вона над собою чує глибокий космос,
В собі відчуває темний космічний вітер,
Пісок нетривких і вічних тибетських мандал,
Мовчання старих покинутих космостанцій.
Це часто буває з нею. Цього замало.
Робота, родина, діти, сварки, коханці…
«Більше не можу, порадьте мені що-небудь».
Мовчанка стоїть в ефірі, пливуть комети,
Це небо, далеке небо, могутнє небо,
А ти вигризала зайвий квадратний метр.
Та поки безжальний ранок і день без краю
Іще не прийшли по неї, мов кат і лікар,
Як фенікс, вона спалахує і згоряє,
Шепоче: «Шуліка, боже, або каліка?»