Амулет

Плети мене з полотна, із волових жил,

З фарбованих ікол, бусин, з лози, верби.

Співай мені і вузли у мені в’яжи,

На все, що колись бажав, і колись любив.

Бурхливі річки у нас, та хисткі мости,

У темному лісі чатує на нас біда…

Гірким калиновим соком мене масти,

Мені ароматне вогнище розкладай.

Часи пролетять, залізо візьме іржа,

Фортеці розмиє сіра брудна вода,

Постануть кордони зовсім нових держав,

призначать нові податки нові владарі.

Течуть каламутні ріки в гіркі моря,

Якщо ти захочеш – теж у моря поринь,

Чи вітром холодним стань, чи отак гори –

Як в цих кам’яницях жовті вогні горять.

Співає шаманський бубон до трьох небес.

Нікого ніхто не знає, як я тебе…

(no subject)

 Нерівне зітхання. Пробудження в оці шторму.

Минуле, майбутнє – чорні розмиті вихори.

Запізно для ґречності, хто ж нас, дорослих, виховає.

І добре, що ще зарано для опритомнення…

Не хиблять, коли цілують і поки плачуть.

Кохатися і мовчати – платити чистими.

Солона крапля в западині між ключицями

Нехай почала холонути, та гаряча.

(no subject)

 Щобудня і свята вимоги свої несуть, і

Вимог так багато, що

Не піддаються логіці:

Ти маєш бути велична, мов бальна сукня,

Ти маєш бути красива, мов бальна сукня,

Така неймовірна, стильна, бомбезна сукня,

І напис на рюші

«третій поверх, підлога».

Бо бозя дає нам витрішки за перебірки,

Бо сам нажахався, настворювався із ребер, і,

Урешті таких, як ти, на базарі натовпи,

Сама подивись, нікому, страшні, не нада ви.

Осьо тобі пензлик, і трафарет, і фарба.

Малюй, ти товста, страшна, нецікава баба.

Як то «пішли ви»? В сенсі, куди пішли ми?

Світ зіпсувався, всі поставали злими!