Історія про малюнки на паркані

[julia_riweth]

Тут небо — столітній сум, тут вода — нудьга,
і щось вороги не плинуть по тій воді.
Автобус у місто ходить щочетверга,
якщо не зап'є водій.

Сиди над брудною річкою і чекай,
коли попливе і здохне усе не те,
бо щастя нема, а рідненька нудьга гірка,
а ти, хай там що, естет.

Надвечір відмерзнуть ноги на бережку.
Мороз чи брудна відлига усіх часів.
І світ підкидає щоденно таких паскуд,
наприклад, один сусід.

Йому не дарма казали — ото трава
чи що він вживає там, зрозумій іди,
бо він на паркані драконів намалював,
грифонів, птахів, сади.

Яскраві, встають із сутінків, як живі,
неначе світліє вечір, зими нема...
І ходять плітки, мовляв, не звичайний він,
чаклун або наркоман.

А найголовніша авторка цих пліток...
Нівроку вона тямуща, хоча й крива.
Он хлопець один у неділю зловив авто
і п'ятами накивав.