Внутрішня Монголія

[julia_riweth]

Димні пальці тягнуться понад водою,
Тільки небо сліпе - і дим.
Хто іде із ордою — стає ордою,
і орда говорить із ним.
Він тоді забажає чуми, як слави,
Ніби більшого не хотів.
Тільки юрти, і вогнища, і заграви,
тільки пил до кінця світів.
Найдорожчих милих — тепер забуто
задля сірих ординських лав...
І душі нема — ні жага, ні смуток,
тільки згарища і зола.
І йому здається — його планета,
та його вже нема давно.
Хто іде з ордою, стає — монета,
що прикрашує стремено.

І світи його — неживі і голі,
і пісні його душать римою...
Дику безліч зовнішніх не-Монголій
він захопить — але не втримає.